У договорі співпраці між клієнтом і психотерапевтом в більшості випадків присутня обов'язкова взаємна оплата пропущених терапевтичних сесій.

У разі, коли терапевт пропускає з тих чи інших обставин - він зобов'язується відпрацювати пропуск за свій рахунок. У разі, коли клієнт пропускає - він оплачує пропущену сесію.

Коли щось трапляється не з розряду форс-мажору, наприклад, застуда, отруєння, температура, це стає дуже вагомим доказом і аргументом в тому, щоб порушити договір і "не оплачувати", ну або "я готовий оплатити бронь за оренду приміщення , але не всю суму ".

А от якщо копнути глибше, то ось що можна побачити.

Клієнт купує професійне життя терапевта. Одна сесія - одна година. Факт виконання угоди з'являється після настання останнього часу скасування зустрічі. У моєму випадку - це дві доби.

Зобов'язання клієнта і терапевта - бути в домовленому місці.

Які мінуси такого договору - це те, що за два дні всяке може трапитися і скасувати зустріч неможливо. Також потрібно підлаштувати своє життя так, щоб був цей час. Але це не тільки складність, а й величезний бонус. Як показує практика - люди перестають хворіти. Тут все просто - хворіти ніколи, на цей час призначена зустріч, яку не можна скасувати.

Цікаво опинитися в зоні, де виникає питання "Твоє здоров'я варто 250-500 гривень?".

Насправді, у випадку хвороби між чим і чим ми вибираємо?

Прийти хворим і не заплатити за пропуск, або пропустити і оплатити його?

Пастка тут у тому, що пропуск найчастіше не цінується спочатку. Але час вже куплений. На нього можна розраховувати. Особисто я приходжу в кабінет і працюю повну годину. Відмінити свою домовленість я не можу за відсутністю причин. Ця година у мене запланована і нічим не може бути замінена. Просто з'являється новий факт - клієнт фізично відсутній. Але домовленість від цього не змінюється.

У цьому випадку відносини між клієнтом і терапевтом будуються на нестабільності, постійній тривозі і ризику не зустрітися, побоюваннях та можливих розривах відносин назавжди. Немає можливості обговорити і переживати почуття, пов'язані з цим, замість того, щоб працювати над темами, з якими насправді клієнт прийшов в терапію. На жаль відсутність можливості переживати - це не терапія і ні про який позитивноий ефект тут не може бути й мови.
Також важливим є зворотній бік цього процесу. Якщо клієнт не цінує терапевта, не цінує відносин, то і терапевт не може їх цінувати. Цінність - це взаємний процес, в угоді завжди виступають дві сторони. У цьому випадку, перш ніж знецінювати свою ж домовленість задайте собі запитання, "якими будуть відносини в терапії, якщо у терапевта з'явиться відповідна свобода" пропускати зустрічі "без відповідальності за це?". Чи готові ви як клієнт оплачувати терапію, коли зустріч з терапевтом - це випадковість, а не результат чіткої і надійної домовленості?

У такому випадку як у клієнта, так і у терапевта є можливість якісно переживати складні і болючі моменти в житті. З'являється чітка впевненість у тому, що б не сталося, які б труднощі не зустрілися на шляху відносин, завжди можна розраховувати на зобов'язання з боку терапевта "бути поруч з вами". Як показує практика, у побуті це як-раз важкодоступно, в той час як в терапії психотерапевт зобов'язаний бути, слідуючи домовленості.

Яка цінність оплати пропущеної клієнтом сесії? Це саме гарантія присутності терапевта всупереч усьому. Терапевт не може кинути клієнта після того, як домовленості прийняті обома сторонами. Це брутальне порушення і всіляко засуджується та й карається у професійних колах. Таке ставлення до терапевтичного сеттінгу з боку терапевта дає вам, як клієнтові, гарантії включеності у ваше життя.

А задайте собі питання, скільки коштують відносини, в яких ви іншій людині не байдужі і в яких ви не залишаєтеся самотні в найскладніші моменти вашого життя?

І якщо чесно перед собою відповісти на це питання, то виявиться, що оплата пропуску коштує того, щоб придбати навики відносин, в яких будуть люди, що не покидають вас і присутні у вашому житті.
 

Тут тонкий момент і я хочу бути правильно зрозумілим. Оплачуючи терапію, ви не купуєте почуття до себе. На щастя це в принципі не можливо. Справжні почуття з'являються в іншій площині. Не можна заплатити 50$ за любов або присутність у вашому житті, інакше не було б сенсу в професії психотерапевта. Оплачуючи терапевтичний сеттінг ви отримуєте можливість придбати навики відносин і переживань виходячи з ваших потреб і надзвичайно важливим чинником є ​​і ваша присутність в цьому процесі теж. А для цього потрібні взаємні гарантії.

У цьому місці ми прийшли до тези, що гроші - це метафора цінностей.

Оплачуючи пропущену сесію - ви присутні у процесі підвищення якості вашого життя. Ви протягуєте руку в метафорі "Щоб врятувати потопаючого, мало простягнути йому руку, потрібно щоб він простягнув руку у відповідь". Не сплачуєте - не присутні, а відповідно не прикладаєте зусиль для того, щоб щось змінити у своєму житті, тим самим залишаючись в старій ситуації.
 

Ще одним важливим моментом в оплаті є паралель між цінністю вас, вашого життя, вашого здоров'я та вашим ставленням до цих цінностей. У нашій культурі "економити на здоров'ї" буквально прийнято. Звичайно тому є безліч причин, скажете ви, погана якість медицини, але тут згадується нерозв'язна дилема про те, що було раніше - яйце чи курка.

У сфері здоров'я - аналогічно. Економите на своєму здоров'ї (а терапія - це фактично придбання душевного та фізичного здоров'я) - отримуєте низьку якість обслуговування. Купуєте низьку якість - отримуєте слабке здоров'я. Ці слова не означають, що потрібно переплачувати. Ці слова означають, що надійність договору між терапевтом і клієнтом і чіткі зобов'язання його виконання - запорука надійності і глибини терапії з цілком чітким позитивним ефектом в результаті.