Діалогова модель і "переживання"

Tags: 

В людини є дуже цікава особливість - здатність звикати до будь-яких процесів. Читаючи книжку Сказать жизни "Да": психолог в концлагере Виктор Франкл можна зрозуміти, що людина справді звикає до абсолютно всього. Це спричинено особливістю побудови нашого "чуствіліща". Дуже яскраві і сильні переживання часто заважають побачити щось інше. Наприклад, той, хто сів щойно за руль автомобіля настільки зайнятий педалями і ручками біля руля, що уваги спостерігати за дорожними знаками просто не вистачає. Аналогічно відбувається з переживаннями почуттів. При виникненні загрози життю, почуття голода відходить на задній план (у фон), і про неї людина забуває При чому тут конкретне западло - чим більше людина забуває, тим менше в житті потрібним стає те, що забувається. Так працює система захисту нашої психіки. Так часом при наявності постійних неприємностей можна взагалі забути про можливість відпочинку і перестати відчувати радість. Завдяки такій нашій особливості існує можливість виникнення травми. Травма - це переживання дуже великої інтенсивності, в результаті якого людина відмовляється від почуттів і(або) емоцій, щоб "не здохнути". Тим, хто більш вільний в цьому місці і має здатність асимілювати травму і відновити власну чутливість - повезло більше. Іншим же (таких статистично ~20%) - необхідна допомога.


Яким чином розглядається можливість переживання в діалоговій моделі.


Першочергово - це здатність терапевта звертати увагу на наявність феноменів (будь-яких фактів свідомості) в фоні. Цей момент дуже важливий, адже клієнт цілковито і повністю зайнятий фігурою, ну або каруселлю фігур, з якої клієнт ось вже кілька років ніяк не може зійти. Звісно, що в залежності від складності травми і її сили(валентності, як про це згадується в теорії поля) клієнту потрібно буде деякий час, щоб з'явилась взагалі можливість бачити щось нове, що відбувається в процесі "їзди на каруселі".


Як це відбувається в реальній терапевтичній сесії?


Розповідаючи про історію свого життя, або про турбуючий клієнта період, сам цього не спостерігаючи клієнт може несвідомо переставати дихати, або царапати себе, або сміятись в процесі розповіді жахливих речей, або... або... Звертаючи увагу на ці феномени, терапевт збиває стандартний процес клієнта і сворює можливість переживати в даний момент процес дещо по іншому. Це лише один з моментів. В процесі діалогу між клієнтом і терапевтом, терапевт, своїми почуттями, які виникають, теж створює можливість і місце для того, щоб клієнт, який ось вже кілька місяців перебуває в стані депресії і дикої одинокості, зміг відчути присутність іншої людини, хай і спочатку це буде спеціально підготований спеціаліст, в якого вистачає сил і здатностей для підтримки такого екологічного і штучно створеного процесу. Після того, як чутливість і здатність переживати в таких умовах повертатиметься до клієнта - можливість переживання самим клієнтом переноситься в "реальне" життя. В діалоговій моделі особливу увагу приділяють саме фону. Звісно, що фігура при цьому нікуди не дівається, але звертаючи увагу на те, що відбувається в фоні, на те, що клієнт вже давно не спостерігав і не звертав на це увагу, в клієнта з'являється можливість і місце "дозованого" переживання, в результаті цього з'являється вибір. Більше того, здатність терапевта в найважчих моментах переживань і труднощів в діалозі з клієнтом звертати увагу на щось, що присутнє в фоні виключає взагалі можливість "згоріти". Адже володіючи таким "навиком", навіть в найважчі періоди терапевтичної роботи є можливість побачити, що крім складностей можливо також побачити і переживати щось абсолютно протилежне...

Оригинал - Діалогова модель і "переживання"

Про Автора

Картинка користувача podarok.

Андрій Поданенко

Запис на консультацію +38(063)244-61-78

Діалоговий гештальт-терапевт, гештальт підхід.
ще про автора